Я увійшла до конференц-залу зі стосом паперів по шию, що містили нескінченні запитання, які чекали на відповіді. Я не могла запам’ятати, які діти належать яким батькам, адже ми зустрічалися з багатьма багатодітними сім’ями з Афганістану.
Під час цієї зустрічі мене зустрів радісний маленький хлопчик. Йому було близько двох-трьох років. Він не говорив англійською, але я зміг порозумітися з ним, даючи йому льодяники і кольорові фломастери, щоб він міг малювати смайлики на паперах в офісі. Поки він малював, його батьки почали розповідати нам свою жахливу і нестерпну історію. Батько розповів про те, як він багато років допомагав американським військовим в Афганістані в якості механіка. Він працював на американських військових літаках і гелікоптерах. Як афганському союзнику Сполучених Штатів, йому сказали, що він буде винагороджений не лише стабільною зарплатою, але й обіцянкою, що Сполучені Штати захистять його та його сім’ю від насильства, яке, здавалося б, не припиняється.
Я ретельно занотовувала кожне місце, де він коли-небудь жив, кожну роботу, яку він коли-небудь мав, і кожну історію, яку я могла записати. Ми робили це, щоб довести уряду Сполучених Штатів, що він не лише заслуговує бути в Америці, але й що повернення до Афганістану означало б неминучу смерть для нього та його родини. Я подивився на хлопчика, який малював смайлики на цих аркушах паперу. Я почав плакати. Я повернувся до свого наставника і вибачився, щоб ніхто не бачив моїх сліз. Я вибіг на вулицю, щоб отримати заспокійливий ковток повітря і прийти до тями. Ззовні я виглядала спокійною. Я виглядала професійно. Я виглядав просто чудово. Але всередині моє серце кричало.
До цього літнього стажування у мене було багато упереджених уявлень про війну в
Афганістані. Більшість цих упереджених уявлень були результатом політичних поглядів і досвіду моєї родини та друзів. Я з гордістю можу сказати, що в моїй родині багато людей служили в американській армії, і не тільки у війнах в Афганістані та Іраку, але й майже в усіх конфліктах з моменту створення нашої держави. Я пишаюся хоробрістю моєї сім’ї і був благословенний отримати розуміння багатьох складних міжнародних питань.
Афганські біженці, яких я зустрів у “Шляхах”, були сильними та стійкими. Краса їхньої культури випромінювалася в розмовах, які я вів з ними. Я брав інтерв’ю у афганських пілотів і механіків, які ремонтували танки і військову техніку для американських військових. Я зустрічався з охоронцями, які працювали в посольстві США в Кабулі, і колишніми солдатами, які воювали пліч-о-пліч і захищали американських військовослужбовців. Почувши їхні історії, я захотів дізнатися більше про наш світ і зрозумів, наскільки важливо почути різні точки зору. Наш світ, особливо з політикою та війною, набагато складніший, ніж я думав, і я усвідомлюю, що у кожної історії є багато сторін. Цей досвід допоміг мені подорослішати і сформувати глобальну перспективу.
Завдяки цьому досвіду я знайшов пристрасть і драйв, які, я знаю, я буду нести з собою до кінця свого життя. Я хочу присвятити своє життя служінню іншим. Незалежно від того, чи це буде некомерційна робота, юриспруденція чи військова служба, я з нетерпінням чекаю на розширення своїх знань про навколишній світ.
