Мене звати Саїд. Я виріс у світлій, відкритій родині в Афганістані. Я одружений і маю двох дітей, доньку та сина. Я отримав ступінь бакалавра в Афганістані та ступінь магістра в Японії, маю понад 15 років досвіду роботи в аграрному секторі. До розпаду Афганістану я працював спеціалістом з досліджень пшениці в проекті GRAIN Research and Innovation, що фінансувався USAID та впроваджувався Мічиганським державним університетом.
Я завжди хотів служити своєму народові через свою кар’єру – так нас вчив наш батько. До падіння Афганістану життя було хорошим. До липня 2021 року ситуація погіршувалася, але я ніколи не міг уявити, що через майже 25 років Афганістан знову потрапить до рук талібів.
На роботі ми щоранку отримували щоденні повідомлення про зміни в системі безпеки. 10 серпня наш менеджер з безпеки повідомив нам, що ми повинні знищити всі документи в нашому офісі. Налякана, я зателефонувала своєму керівнику, щоб запитати, що відбувається. Він сказав мені, що ситуація погана – таліби наближаються до столиці. Я запитала, що буде з нами. Він заспокоїв мене, сказавши: “Я зв’язався з МДУ, і вони працюють над нашою евакуацією”.
15 серпня столиця, Кабул, була захоплена талібами. Ми з командою пішли в підпілля. Нарешті, 27 серпня, за підтримки конгресвумен від штату Мічиган Елісси Слоткін та морської піхоти США, нас евакуювали з Кабула до Албанії, де я пробув близько семи місяців.
22 березня 2022 року я прибув до США в рамках операції “Ласкаво просимо, союзники!”. Провівши два тижні в Лісбурзі, штат Вірджинія, ми з родиною переїхали до Сан-Дієго, штат Каліфорнія. Як і більшість афганських біженців, я був зобов’язаний подати заяву про надання притулку, за винятком тих, хто мав спеціальну імміграційну візу (SIV).
Я завжди хотіла займатися волонтерством у вільний час і служити громаді, в якій живу. У цей час я також намагався знайти афганську громаду або іншу групу, де я міг би зробити свій внесок, а також шукав когось, хто допоміг би мені з моєю заявою про надання притулку. Одного разу в тимчасовому житлі, де ми з сім’єю зупинилися – готелі Extended Stay America – хтось розповів мені про неприбуткову організацію під назвою “Будівельники мостів”. Мені запропонували завітати туди, оскільки там я міг би знайти когось, хто допоміг би мені із заявою про надання притулку.
Одного разу, відвівши дітей до школи, я сіла на автобус і поїхала на Мостобудівників. Там я познайомилася з паном Давидом Щупаком, дуже доброю людиною, яка тепло мене прийняла. Після того, як я представився, ми подружилися, і він навіть допомагав моїм дітям з домашніми завданнями. Іноді він викликав мене до себе в офіс, щоб я допомагав іншим афганцям як перекладач з мов пушту і дарі.
Одного разу я поділився з ним своїми побоюваннями щодо моєї заяви про надання притулку. Тоді він познайомив мене зі своїм колегою – я не пам’ятаю його імені, але він був дуже доброю людиною. Він заспокоїв мене, сказавши: “Не хвилюйся, я познайомлю тебе з пані Морган. Вона адвокат і теж мені допомогла. Того ж дня, 13 травня 2022 року, він зв’язав мене з Морган електронною поштою, і я отримав від неї добру відповідь. Вона запросила мене відвідати офіс програми “Шляхи до громадянства”.
Наступного дня я поїхав до офісу “Шляхів”. На той момент у мене не було машини, тому я поїхав автобусом. Пані Морган тепло зустріла мене, зробила копії моїх документів і почала процес розгляду моєї заяви про надання притулку. Пізніше вона познайомила мене з пані Дейдре, адвокатом, яка є волонтером програми “Шляхи до громадянства”. Вона також була дуже доброю і корисною – навіть дала мені комп’ютер.
“Шляхи до громадянства” надали мені неймовірну підтримку, і я глибоко вдячна їм за допомогу в подачі моєї заяви про надання притулку. Через рік після того, як я подав заяву про надання притулку, мені зателефонувала пані Морган і повідомила чудову новину – мою заяву про надання притулку було задоволено. Це був дуже щасливий момент для мене і моєї родини. Вона також повідомила мені, що наступного року я зможу подати заяву на отримання грін-карти.
Через рік вона зателефонувала мені знову і познайомила з іншою неймовірною людиною, пані Алісою Вікс. Вона дуже добра і підтримує мене і допомогла мені з подачею заяви на отримання грін-карти. Я надала необхідні документи, а вона провела мене через весь процес.
Я ніколи не забуду підтримку, турботу та піклування, які програма “Шляхи до громадянства” надала мені та моїй родині.
Дякую пані Морган, пані Дейдре, пані Алісі та всім у “Шляхах до громадянства”, хто допоміг мені прямо чи опосередковано.
